Фейки - зброя масового ураження ХХІ століття?

Версия для печатиВерсия для печатиPDF versionPDF version

Епоха постправди й фейків (брехливо-маніпулятивних сенсацій), в якій ми живемо, вимагає зовсім іншої якості не лише журналістики, але й підготовки та інтелекту читача. Ера спокійного й лінивого споживання інформації мабуть минула назавжди. Наразі будь-що опубліковане в ЗМІ - від прогнозу погоди на зиму до статистичної інформації органів влади потребує критичного й багатогранного осмислення, формування відповідей щонайменше на кілька запитань – для чого комусь потрібно щоб ми знали цю інформацію, наскільки вона достовірна, яку реакцію від вас очікують автори та розповсюджувачі такої інформації, наскільки така інформація є цінною / потрібною ….? Без формування критичної відповіді на ці запитання людина перетворюється на інструмент чужих маніпуляцій – втрачає не лише свободу вибору але й часто здоров’я й життя заради чиїхось хворобливих амбіцій.

Особливо це стосується різного роду політичної інформації: новин, заяв, обвинувачень та розслідувань …

Політичні фейки вже давно перетворились в зрою масового соціального ураження та інструмент маніпулятивного управління в політично незрілих суспільствах.

«Колекція елітного взуття» дружини філіппінського диктатора Маркоса, «сексуальна розбещеність», С. Альєнде, «хімічна та ядерна зброя С. Хусейна, «золотий батон» та «золотий унітаз» Януковича … лише перше, що спадає на думку. Кожна з цих тез зіграли надзвичайно важливу роль в зміні влади, дискредитації тих, чи інших політиків, маніпулюванні соціальною агресією.

В Україні гучні звинувачення частіше ніж деінде в світі закінчуються гучними зізнаннями в їх фальсифікованості.

На цьому тижні «видохлася» справа «вишок Бойка» (закупівля бурильних установок для добування нафти на українському шельфі в Чорному морі), до яких він, як виявилося, не мав жодного відношення.

Відповідно до результатів розслідування Генеральної прокуратури України, незаконну вигоду від купівлі бурових установок отримали Віктор Янукович та Сергій Арбузов. Сам Юрій Бойко, при цьому, стосунку до схеми закупівлі бурових установок не мав. Цю інформацію, офіційно озвучену Юрієм Луценко 30 січня, підтвердила й Народний депутат України із фракції «Народний фронт» Тетяна Чорновіл. Депутат зазначила, що ще на початку 2012 року, коли вона була журналістом-розслідувачем, їй було відомо про те, що «вишки Бойка» насправді були «вишками Януковича». Ось такий «камінг-аут» від ГПУ та нардепа виникає логічне запитання - а навіщо ж тоді було роками називати цю справу з високих трибун та в ЗМІ «розслідуванням вишок Бойка»?

Фейк про «вишки Бойка» за 5 років свого існування вочевидь пережив кілька стадій використання:

  1. З 2012 по 2014 - це намагання дискредитувати владу з боку оппозиції та боротьба під килимом у самій владі за посаду міністра ПЕК;

  2. 2014 рік - дискредитація політичних опонентів під час дострокових парламентських та президентських виборів;

  3. 2014-2017 рр. – шантаж та «токсикація» найбільшої опозиційної фракції в парламенті.

При цьому мало кому приходило на думку критично переосмислити ситуацію та поставити запитання – чи були потрібні Україні ці вишки (а, очевидно, були - видобуток газу в Криму після цього зріс у 2,5 – 3 рази), чи міг міністр віддати наказ закуповувати вишки відокремленим структурам «Нафтогазу» та «Чорноморнафтогазу» (слідство встановило, що не міг), чому у цьому питання стільки політичних заяв й відсутність правових результатів? І так далі, й таке інше … Але такий підхід потребує високої правової культури, журналістських стандартів та критично мислячого (обов’язково!) читача.

Звичайно всі ці речі не з’являються в суспільстві одномоментно,але сьогодні перед Ю. Бойко відкривається широкий діапазон інструментів реакції – від судових позовів до «глашатаїв вишок» до використання зізнань ГПУ та Т. Чорновіл під час балотування в Президенти в 2019-му році.

Руслан Бортнік,

директор УІАМП

 

Дата публикации: 
11.02.2018 - 17