Іван Ліберман: Хто конкретно відповідатиме за те, що в нас можуть нібито добровільно забрати певну частину наших прав і свобод?

Якщо акумулювати все те, що писали фахівці останніми роками стосовно ролі та адекватності чинної Конституції поточному періоду розвитку України, то, за великим рахунком, логіка написаного вкладається у наступну лінію: Основний закон не має бути «набором застиглих на папері правил», а повинен бути «живим документом», котрий «надаватиме нам можливість обирати різні шляхи розвитку й формувати конкуруючі моделі в межах однієї держави». Можна сперечатися, але подібна думка побутує.

Теза ж про те, що чинна Конституція, мовляв, застаріла і Україна потребує нового суспільного (соціального) договору, так само вже не один рік дискутується на різних публічних майданчиках різних рівнів. Щоправда, яким саме повинен бути цей новий «суспільний (соціальний) договір», чітко ще ніхто не проартикулював.

Про філософію чинного Основного закону України та потребу його змінити, перетворивши на новий соціальний договір «суспільство – держава», ексклюзивно для УІП, висловився відомий адвокат, доктор права Іван Ліберман.

«Конституція України потребує певного коригування. Однак, у абсолютно незначній його частині, у зв’язку зі зміною кон’юнктури світу – політичної, соціальної і економічної. Так само, зміни в Конституції потрібні у зв’язку із зміною свідомості кожного громадянина окремо, цілих професій окремо, а також у зв’язку із співвідношенням понять «заможний» і «бідний» що стосується України. Адже, в Україні поняття «заможний» і «бідний» – абсолютно не те ж саме, що у будь-якій розвиненій європейській країні. Те, що у нас вважається «заможний» – у них це просто «нормальний», середній клас. Звідси і думки, і філософія життя, і стосунки між собою серед людей – у соціумі, у побуті, навіть, у привітаннях», – зазначив Іван Ліберман.

Що ж стосується нового соціального договору, то тут відомий адвокат запропонував розібратися глибоко і детально в суті і реаліях того, що може відбутись.

«Про суть нового соціального договору, який сьогодні мусується і пропонується розглянути для його укладання. Насправді, що це таке? Це – поступлення певними громадянськими свободами і правами в бік держави та судової системи України. Натомість, держава та суд беруть на себе обов’язок захищати права і свободи громадян. Таким чином, соціальний договір – це новий підхід, який пропонують в Україні укласти між соціумом та державою й судом, як системою, структурою.

А тепер про реалії. З ким, хто, коли, у який спосіб і на яких умовах готовий сьогодні укладати такий соціальний договір? Згідно з чинною Конституцією, це, в принципі, неможливо. Є один єдиний спосіб, як можна це зробити – шляхом всеукраїнського референдуму. Однак, тут постає друге питання: в який спосіб і на яких умовах це зробити? Нині невідомі ані способи, ані умови. Ніхто не знає, що буде після того, як люди на загальнонаціональному референдумі дозволять позбавити себе певних прав і свобод в обмін на те, що держава і судова система гарантуватимуть безпеку й захищеність цих прав і свобод!

Сьогодні усі ці визначення, розумні слова й лексичні значення, які я вживаю прямо зараз, великій частині населення видаються розмитими.

Хто є сьогодні «держава»? Вона є різна. Центральні органи влади – держава. Регіональні органи влади – теж держава. Законодавча гілка влади – теж держава… Так хто конкретно є «держава»? Конкретно немає персоналізації.

То хто конкретно відповідатиме за те, що в нас – кожного громадянина України – можуть нібито добровільно забрати певну частину наших прав і свобод? А це, наприклад, може бути: обмеження доступу до Інтернету в тих чи інших секторах; обмеження на певну свободу пересування, в тому числі й за кордон; обмеження впливати на ті чи інші рішення, в тому числі місцевого рівня тощо.

Тому, припускаю, що, з одного боку, ті, хто пропонує укласти новий соціальний договір, готують свідомість нації, простих людей до можливого нового всеукраїнського порядку. Або (друге із основних моїх припущень), це може бути все сьогодні дуже тонко продуманий політичний, економічний, матеріальний і правовий підхід до того, щоб обмежити права та свободи людей у такий спосіб, в який вони цього навіть не відчують. Однак, результати потім, очевидно, відчує кожен з нас!», – резюмував Іван Ліберман.

Дата публикации: 
29.06.2020 - 15