Іван Ліберман: Як тільки за кордоном кажеш, що ти – з України, в людей виникає неприховане напруження!

Керівництво Верховної Ради припускає проведення всеукраїнського референдуму з питання вступу нашої держави в НАТО.

Як заявив днями перший заступник голови парламенту Стефанчук, проведення референдуму може коштувати бюджету, увага, близько 12 мільярдів гривень! Просто захмарна сума. Хоча, за кілька днів до цього, від того ж таки пана Стефанчука, лунала інша сума, значно менша – до 2 мільярдів гривень. А дехто з представників владної фракції у ВР наголошує, що сума на референдум буде ще меншою – до 100 мільйонів гривень. Нічогенька розбіжність, погодьтесь.

І тут виникає низка запитань. Якщо (а це так і є нині) курс на членство в НАТО і Євросоюзі закріплений в Конституції України – навіщо проводити ще й референдум з цього ж питання? А раптом українці скажуть «ні!», то що тоді – знову міняти відповідну статтю в Основному законі? З іншого боку, якщо вже таке велике прагнення у влади все ж таки провести референдум з цього безумовно важливого для зовнішньополітичного розвитку України питання, то, може, варто було б спочатку (!) провести цей референдум, а вже потім, з огляду на його результати, доповнювати Конституцію відповідною нормою (або не доповнювати, якщо точка зору народу виявилася б негативною)?

І таких запитань назбирається ще немало. Адже, таке враження складається, що на темі референдуму влада почала банально «грати», демонструючи начебто повну відкритість і нестримне бажання почати завзято дослухатись до думки людей.

Фахову точку зору з цієї теми висловив відомий адвокат, доктор права Іван Ліберман.

«Вважаю, що така концепція і такий алгоритм дій, що спочатку вводиться у законодавство, а згодом якась дія виноситься на референдум, вказує на формалізованість підходу до вирішення загальнонаціональних питань. Отже, таким чином це досить серйозно б’є по авторитету влади на міжнародному рівні, оскільки думка народу в даному випадку, з формальної точки зору, виглядає другорядною, не першочерговою. Це досить серйозно може вплинути на певні політичні кола з боку інших політичних кіл. Може дуже суттєво негативно вплинути на бізнес-кола (йдеться про міжнародні компанії, які працюють в Україні) стосовно інвестування тощо.

Тому, я вважаю, що так робити – алогічно і, таким чином, неприпустимо. Усі подібні дії несуть дуже серйозну саме іміджеву загрозу. І це може вдарити не лише по нашому іміджу, як держави, а саме по ставленню з боку бізнесу до бізнесу в Україні. А це – інвестиції, вірніше – їхня відсутність!

Люди за кордоном, які хоч якось, так чи інакше, цікавляться тим, що відбувається в Україні, будуть не просто здивовані, а вони будуть вчергове розчаровані такими нинішніми діями та алгоритмами».

На уточнююче запитання: «А що нині кажуть про Україну в світі?» (адже Іван Ліберман в тому числі багато контактує з впливовими політиками та бізнесменами різних країн), відповідь була не надто райдужною, як того, можливо, хотілося б. Але – об’єктивною. На жаль, сьогодні уява про Україну в світі є такою, якою вона є.

«Скажу з того, з чим я особисто стикався. Коли вказуєш на те, що ти – громадянин України, що ти – з України, дуже часто люди напружуються. І така напруженість, повірте, відчувається. Спочатку ти нормально спілкуєшся з людиною, навіть на побутові теми, на побутовому рівні. Потім, як тільки запитують: «Звідки Ви?» і ти кажеш, що – з України, в людей виникає неприховане напруження.

З чим саме це пов’язано? Переконаний, кожен сам добре розуміє про що саме йдеться і з чим саме пов’язана реакція іноземців на те, що нині відбувається в Україні», – наголосив Іван Ліберман.

Дата публикации: 
05.08.2020 - 08