КОНЦЕПЦІЯ ГУМАНІТАРНОЇ СТРАТЕГІЇ УКРАЇНИ

На виконання Указу Президента України

«Про невідкладні заходи з проведення реформ та зміцнення держави»

 №837/2019 від 8 листопада 2019 року

 

КОНЦЕПЦІЯ ГУМАНІТАРНОЇ СТРАТЕГІЇ​ УКРАЇНИ

Метою гуманітарної стратегії є закладення концептуальних основ модернізації соціальних відносин в Україні, способів та цілей суспільної комунікації на шляху до формування соціальної солідарності українців (зшивання) та виховання раціоналізованого індивіда – відповідального та ефективного члена суспільства, побудови суспільства загального добробуту.

На нашу думку, гуманітарна стратегія України має складатися з наступних блоків завдань та підходів до їх вирішення на трьох рівнях: держава, суспільство, громадянин.

1. ПОДОЛАННЯ СОЦІАЛЬНОГО ВІДЧУЖЕННЯ

В зоні соціального відчуження через бідність, порушення прав людини, невдалі реформи, війну на Сході знаходиться понад 60% українців, яким потрібна ресоціалізація (повторна інтеграція у суспільство).

1.1 Держава:

  • Розширення розуміння прав і свобод людини відповідно до сучасних викликів та найкращих демократичних практик.

  • Посилення контролю за дотриманням органами влади та публічного управління міжнародних угод в сфері прав людини.

  • Впровадження нових механізмів участі громадян в управлінні державою і регіональним розвитком – народовладдя (народна законотворча ініціатива, референдуми, відкликання посадових осіб, виборність шерифів та мирових суддів, вплив на формування і контроль за використанням місцевих бюджетів тощо).

  • Перехід до нової інформаційної політики на основі конкуренції інформації та достовірних новин, а не маніпулювання громадською думкою, створення умов для відкритої конкуренції медіа-холдингів, використання спільно прийнятих та визнаних кодексів корпоративної етики на прикладі світових стандартів у професії журналіста та інструментів висвітлення фінансування і діяльності ньюзмейкерів; відмова від ідеї обмеження інформаційних свобод людини і громадянина.

  • Формування знань і навичок користування можливостями цифровізації публічного управління, цифровими платформами баз даних і державних реєстрів.

  • Відмова держави від ідеологічного регулювання комерційного публічного простору, зокрема – від регулювання мови надання та реклами своїх послуг підприємствами та установами приватної форми власності.

  • В рамках розширеної децентралізації (регіоналізації) передання додаткових економічних, культурних, соціальних, освітніх повноважень місцевим громадам в частині формування бюджетів, виконання зобов’язань перед мешканцями громад в соціальній сфері – освіті, медицині, інфраструктурі тощо.

  • Розширення автономії навчальних закладів та закладів підвищення кваліфікації у бік співпраці з органами місцевого самоврядування за для середньострокового прогнозування в кадрах, підвищення конкурентоспроможності підготовки та перепідготовки кадрів для потреб регіону, галузі виробництва.

  • Впровадження ефективних заходів боротьби зі штучною бідністю, в першу чергу, стимулюючого характеру: перенавчання та підвищення кваліфікації, підтримка створення нової підприємницької діяльності, підвищення мобільності населення тощо.

  • Спеціальні програми соціальної реінтеграції переміщених осіб, які проживають/проживали у зоні військового конфлікту, окупованих територій та навколо них, у деіндустріалізованих регіонах, зонах техногенних та природних лих.

  • Створення ефективних механізмів захисту трудових прав українців в Україні.

  • Забезпечення умов безпечного довкілля, якості продуктів харчування, техногенної безпеки, безумовної відповідальності держави за результат контролюючої діяльності у цій сфері.

  • Посилення роботи щодо забезпечення участі в суспільному житті осіб з обмеженими можливостями, виховання суспільної поваги до них.

1.2 Суспільство:

  • Підтримка нових форм взаємодії бізнесу, громадянських об’єднань та соціально активних громадян в участі та контролі над формуванням і реалізацією державної політики.

  • Розвиток та зміцнення інструментів забезпечення усіх форм толерантності, пошук нових каналів комунікації.

  • Сприяння створенню нових ЗМІ регіонального та галузевого (за групами інтересів) характеру (сайтам, блогерам).

  • Невтручання у діяльність ЗМІ (зокрема – регіонального та галузевого характеру), та сприяння їх діяльності у разі якщо вона співпадає з конкретними цілями держави або окремих органів місцевого самоврядування.

  • Створення коаліцій місцевих органів влади, громадських організацій нових ЗМІ та волонтерів до роботи з підвищення правової культури громадян, їх громадянської спроможності.

  • Посилення контролю за збереженням культурної спадщини із залученням громадських організацій, об’єднавчих міжнародних організацій, краудфандінгових, інвестиційних та донорських можливостей.

  • Виховання суспільної поваги до потреб осіб з обмеженими можливостями та дітей.

1.3 Громадянин:

  • Введення у правове поле та посилення повноважень малих форм самоврядування (батьківські, студентські комітети, наглядові ради, ради трудових колективів та ін.).

  • Стимулювання участі громадян у виборах.

  • Економічне стимулювання до свідомого переходу на легальні форми трудових і цивільно-правових відносин роботодавця і працівника з обов’язковою сплатою податків.

  • Спрощення комунікації між громадянами та представниками влади.

  • Активна позиція у захисті власних прав та громадському контролі.

2. ФОРМУВАННЯ ГУМАНІСТИЧНОГО СВІТОГЛЯДУ

Згідно з даними щорічної доповіді Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, 58% порушень стосуються громадянських прав, ще 12% – соціальних прав.

2.1 Держава:

  • Розвиток людиноцентричного підходу в державній політиці з безумовною повагою до прав і свобод людини й громадянина.

  • Пропагування ідей демократії, толерантності, мультикультуралізму (зокрема, до представників усіх мовних, етнічних, та релігійних груп) в українському суспільстві, поваги до Конституційних принципів, захисту національного суверенітету та територіальної цілісності.

  • Формування принципів та напрямів сервісноорієнтованої державної політики та її реалізація всіма органами публічної влади та управління - орієнтація на соціальний запит.

  • Підтримка (в т. ч. проектна) роботи громадських організацій та профспілок замість фінансування політичних партій.

  • Встановлення нових параметрів якості освіти, програмна підтримка підготовки та подальшого соціального забезпечення молодих кадрів.

  • Розвиток загальноукраїнського телерадіомовлення із позицій збалансованої та якісної подачі інформації.

  • Демілітарізація публічного дискурсу (в тому числі і шляхом посилення відповідальності за «мову ворожнечі»).

  • Активна протидія усім формам дискримінації, расизму, антисемітизму, нетолерантності, підтримка культурного різноманіття та поваги до меншин.

2.2 Суспільство:

  • Всебічний гуманітарний розвиток регіонів з урахуванням їх особливостей.

  • Сприяння громадським організаціям, що займаються розвитком ідей прав людини, демократії та толерантності.

  • Залучення активної молоді до роботи в експертних групах громадських радах, дорадчих органах виконавчої влади та місцевого самоврядування з подальшим її залученням до спроектованих і підтриманих за попередньо узгодженою і унормованою формою ініціатив.

2.3 Громадянин:

  • Залучення громадян до позитивних практик децентралізації та впровадження проектів розвитку.

  • Культивування звички брати участь у громадському житті.

  • Підтримка формування демократичного ціннісного світогляду громадян.

3. ПОДОЛАННЯ КОНФЛІКТІВ У СУСПІЛЬСТВІ

71% опитаних соціологами громадян вважає, що Україні більш за все не вистачає миру. Майже 70% згодні, що заради миру можна піти на компроміси.

3.1 Держава:

  • Демілітаризація суспільного дискурсу, криміналізація використання «мови ворожнечі» в ЗМІ.

  • Розроблення політик солідарності (зшивання) різних соціальних груп українського народу (зокрема, мовних, етнічних та релігійних).

  • Формування сучасної (швейцарської) «політики пам’яті» з концентрацією на позитивних (а не на негативних) сторонах різних історичних епох існування українського народу та раціонально-критичним ставленням до усіх періодів історії та дійових осіб.

  • Ідеологічна дерегуляція, усунення історичних конфліктних тем як основи сучасної політики з публічного дискурсу – перенесення цих тем виключно до наукового обговорення; деміфіологізація історичної науки.

  • Удосконалення правової та методологічної основи в галузі мовної, культурної політики, політико-економічних, соціально-психологічних, освітньо-педагогічних та інших основ гуманітарних практик в частині усунення будь-яких форм дискримінації.

  • Формування «державницької політики» з позицій політичної (громадянської) української нації.

  • Відновлення всіх прав і можливостей для жителів непідконтрольних територій Донбасу та вимушених переселенців на базі інклюзивного національного діалогу.

3.2 Суспільство:

  • Реалізація практичного механізму захисту прав меншин, збереження культурного різноманіття на рівні регіонів.

  • Розширення повноважень місцевих громад у визначенні напрямків гуманітарної політики (зокрема, культурної, тощо) у рамках децентралізації.

  • Недопущення конфліктів на мовному, культурному, релігійному ґрунті; адвокація їх на місцевому рівні.

  • Практичне виховання та підтримання солідарності й протидії дискримінації.

  • Створення та підтримання системи «зворотного зв’язку» у державній гуманітарній політиці.

  • Створення системи горизонтальних мостів комунікації між соціальними групами (професійними, культурними, релігійними, віковими, тощо).

3.3 Громадянин:

  • Формулювання гуманітарних потреб (запиту) у контакті з місцевою та центральною владою.

  • Забезпечення зворотного зв’язку щодо якості державної політики;

  • Участь у роботі громадських та правозахисних організацій, підвищення їх ролі.

4. ЗАХИСТ НАЙУРАЗЛИВІШИХ СОЦІАЛЬНИХ ГРУП

За даними Програми розвитку ООН щодо людського розвитку, особливої уваги потребують 1,5 млн внутрішньо переміщених осіб та 2,8 млн людей з інвалідністю. Ще 34% населення проживає за межею бідності.

4.1 Держава:

  • Аудит регіонів з точки зору гуманітарної безпеки, визначення ключових точок загроз.

  • Захист і розширення прав працюючої людини.

  • Встановлення формули «прожиткового максимуму» та «безумовного доходу».

  • Підвищення ефективності державних програм боротьби з інфекційними захворюваннями та обов’язкової вакцинації.

  • Формування системи соціальних ліфтів.

  • Підтримка родин з дітьми.

  • Розширення прав і можливостей жінок, залучення їх в суспільне, економічне і політичне життя країни.

  • Підтримка людей з обмеженими можливостями.

  • Програми з захисту дітей та підлітків у зоні збройного конфлікту.

4.2 Суспільство:

  • Побудова регіональної політики з огляду на питання гуманітарної безпеки.

  • Підтримка економного споживання природних ресурсів.

  • Виховання цінностей взаємодопомоги та солідарності.

  • Підтримка створення регіональних програм соціального захисту та взаємодопомоги (позикових кас, груп адвокації, тощо).

  • Створення інфраструктури гуманітарної політики щодо вразливих груп (коворкінги, тренінгові центри, культурно-освітні платформи).

4.3 Громадянин:

  • Участь у діяльності профспілок та громадських організацій.

  • Співпраця з державою у пошуку шляхів саморозвитку.

  • Волонтерська допомога найуразливішим.

5. ЗАХИСТ ​УКРАЇНСЬКОГО СВІТУ ЗА КОРДОНОМ

За даними Мінсоцполітики, на постійній основі за кордоном працює 3,2 млн громадян України, а в окремі періоди – від 7 до 9 млн осіб; за кордонами України проживає понад 20 млн. громадян інших країн українського походження.

  • Піклування про громадян України, вихідців з України та іноземних громадян українського походження, що проживають за кордоном, задоволення їхніх мовно-культурних потреб, залучення (повернення) до економічного, політичного, соціального та культурного життя країни.

  • Активна участь держави у захисті трудових прав громадян України за кордоном.

  • Створення нових міжнародних і регіональних форматів для гуманітарного діалогу, підтримки правозахисної та освітньої діяльності, програмах розвитку окремих регіонів.

  • Повернення мешканців ОРДЛО і Криму до культурного поля України.

  • Підвищення туристичної привабливості України, формування її позитивного іміджу.

 

 

Валентин Гайдай, кандидат історичних наук; Валентин Якушик, доктор політичних наук, кандидат юридичних наук, професор; Віктор Савінов, політичний аналітик; Владислав Дзівідзінський, заступник директора УІП, політичний аналітик; Данило Богатирьов, експерт УІП, політолог; Денис Гаєвський, політичний аналітик; Дмитро Заборін, експерт УІП, директор Центру прикладної політології; Єва Антоненко, експерт УІП, політичний аналітик; Ігор Печенкін, антикорупційний експерт УІП, аспірант кафедри інформаційної політики та цифрових технологій, провідний фахівець сектору запобігання та протидії корупції НАДУ при Президенті України; Ігор Піляєв, член Наглядової ради УІП, доктор політичних наук, кандидат економічних наук; Максим Семенов, експерт УІП, політолог; Микола Спірідонов, виконавчий директор напрямку зовнішніх комунікацій УІП, політичний експерт; Олександр Лозовицький, член Наглядової ради УІП, кандидат політичних наук, доцент; Олена Броницька, політичний консультант; Руслан Бізяєв, експерт УІП, політичний експерт