100 днів Зеленського

Як і прогнозувалося, перші 100 днів Володимира Зеленського корінних змін в життя держави, суспільства і економіки не принесли – ані позитивних, ані негативних. Ці 100 днів хоч і не були втрачені для країни, але – і не використані повною мірою. Зеленський екстерном проходив «політичні університети» – тільки навчався бути політиком і державним діячем (як і більша частина його команди), навчився «згладжувати кути» і «носити костюм».

Перші 3 місяці підтвердили, що новий Президент – не досвідчений в політиці та управлінні людьми, але в той же час недовірливий до нових людей, схильний до прожектів і може підпадати під вплив свого оточення; не володіє потрібними знаннями і досвідом, але вкрай амбітний і готовий приймати радикальні та швидкі рішення.

Президент бачить цілі, але не має власних рецептів для їх досягнення, і саме навколо цих «рецептів» розгорнулася прогнозована боротьба ключових груп впливу в його оточенні, що публічно перетворилося на какофонію часто антагоністичних сигналів з ключових тем – миру, тарифів, реформ.

Головними досягненнями Зеленського і команди за цей період стали:

  1. Президент начисто переграв своїх опонентів в піарі – це, напевно, головне досягнення. Соціологія показує не тільки високі рейтинги Зеленського у 50-70% підтримки, а й загальний сплеск соціального оптимізму – більшість українців вважає, що країна почала рухатися в правильному напрямку – співставний тільки з 2005 роком;

  2. Розпуск парламенту і перемога «Слуги народу» на дострокових виборах (виборці ще раз проголосували за Зеленського);

  3. Мирна трансформація влади – перехід управління від команди Порошенко команді Зеленського (значна роль Авакова і Заходу);

  4. Недопущення виникнення соціально-економічної кризи або навіть турбулентності (характерних для зміни влади в Україні);

  5. Деяка розрядка / деескалація конфлікту на сході України;

  6. Декларація відмови (надовго і всерйоз?) Від «АрМовВіра» – агресивної гуманітарної політики, втручання в релігійну сферу.

 

Ключова експертна претензія до 100 днів Зеленського насамперед стосується того, що Президент так і не зміг вибудувати чіткої архітектури влади – вертикалі прийняття рішень, представити суспільству план розвитку країни на рік, два, п'ять. Багато найважливіших рішень приймаються в хаосі, в конфлікті цілей і завдань, в боротьбі різних груп впливу або не приймаються взагалі.

Також серед негативів можна відзначити:

1) Відсутність обіцяного «аудиту країни». При цьому не обов'язково (хоч і бажано) наймати для цього зовнішніх аудиторів, проводити перепис і витрачати бюджетні гроші – для початку вистачить і результатів роботи Державної аудиторської служби, Рахункової палати і команди «Зе» на місцях;

2) Відсутність стратегії щодо Донбасу і Криму – набір різноспрямованих сигналів і заяв (від призначень Кучми і відставки Безсмертного до «країни-агресора»);

3) Відсутність рішення щодо тарифів і НКРЕ (хоча ціна на газ і зменшилася на 20%, а КСУ визнав неконституційним створення і функціонування НКРЕ);

4) Так і не дала результатів «боротьба з корупцією» (з тими, кого навесні/восени не посадили, взимку доведеться домовлятися про розподіл сфер впливу);

5) «Коаліційна кадрова політика»: в Офісі Президента представлені інтереси груп впливу: «95 квартал», «Приват», «Пінчук», «західні партнери»; органи виконавчої влади (державні адміністрації) – «Приват»; силові структури – «95 квартал» + «Приват» + «Аваков»; Партія – «95 квартал», «Приват», «Пінчук», «західні партнери», «Аваков», «регіональні групи і комерційні місця».

6) Висока залежність Президента від деяких членів його команди і «тексту»;

7) Намітилася особиста втома.

Можна констатувати, що «медовий період» Зеленського цими 100 днями завершився. Хоча рейтинги можуть як падати, так і зростати – все залежить від дій Президента і його команди. Надалі його чекає вже 100% відповідальність за все, що відбувається в країні і з країною.

У цій роботі будуть і успіхи, і помилки. Українці ще довго прощатимуть практично все Президенту і його команді. Єдине, чого не пробачать – страху: страху перед радикалами в прийнятті рішень по Донбасу, страху перед олігархами в тарифах, страху перед кланами в боротьбі з корупціонерами, страху перед «західними партнерами» у відстоюванні національних інтересів.

 

Руслан Бортнік,

Директор УІАМП